Дітей та їх батьків найбільше вразили садиби з самобутніми сільськими хатами і господарськими будівлями, які сформовано з документальною достовірністю та згруповано відповідно до особливостей планування поселень того чи іншого історико-етнографічного і географічного регіону. Також глибоко в душу запали перевезені сюди дерев‘яні церкви – унікальне явище у світовій архітектурі. Милувала око й експозиція вітряків, що розташована на найвищому пагорбі.

Як розповіла екскурсовод, у фондах музею зберігається понад 70 тисяч предметів побуту, творів народного мистецтва, знарядь праці. Найбільш цікавими із експонатів обладнано інтер’єри будівель. Саме такі експозиції показують єдність народної матеріальної й духовної культури. До того ж, у музеї проводяться свята народної творчості, на яких фольклорні колективи відтворюють старовинні обряди, виконують забуті народні пісні. Демонструють своє мистецтво і народні майстри – на ярмарку можна придбати їх унікальні вироби.

І все ж найпоетичніше враження на екскурсантів справило ошатне осіннє вбрання музею. Природа, прощаючись з літом, поспішала виплеснути з чарівної палітри найкращі, нарізноманітніші барви. І розбігаються вони найтоншими переливами, спалахують тисячами відтінків у кронах дерев, віддзеркалюються в темних зачарованих водах лісових ставків, розцвічують смарагдово-зеленими візерунками високі солом’яні стріхи, і врешті зливаються в єдину непереможну осінню мелодію. Все навколо завмирає, слухаючи цей урочистий реквієм-прощання з щедрим гарячим літом: застигли в глибокій задумі вітряки, нахилили голови коні, прислухаючись до тихого шепоту вітру в траві, завмерли золоті берези, ховаючи від людського ока казковий водяний млин.

День промайнув швидко. Діти й дорослі з сумом дивились з пагорба вниз. І щеміло серце від цієї невимовної краси, і наповнювалась душа світлим сумом і відчуттям єдності з рідною землею.